Марко слухав переляканий, одубілий. І нараз промовив пристрасно, забуваючи себе самого:
— Вчителя Сімона я знаю дуже добре. Він лише двома роками старший від мене і разом зо мною був в учительській семінарії. Се ясна голова, нїжне серце, як рідко. Се бідне дитя, того католика-братанка він узяв до себе з милосердя і з рідкою сум лїнністю посилав його до школи до Бонїфратрів. А тепер на́ тобі, таке страшне нещастє!
Він схопив ся з крісла, тремтячи зі зворушеня.
— Біжу до нього! Мушу побачити, що там сталось, і коли можна, допомогти йому в його турботї.
Але панї Діпарк ледво й слухала його. Вона напоминала паню Бертеро та Жанвієву до поспіху, так що вони ледво встигли повкладати капелюхи, і побігла з ними до церкви. Остатнїй голос дзвонів прогомонїв і душна тиша знов залягла на пустім околї площі Капуцинів. Марко передав малу Люізу під догляд Пеляжі і також вийшов із дому.
Ново збудована школа в Майбуа, зложена з двох окремих крил, одного для хлопцїв і одного для дївчат, стояла при площі Републїки, насупроти також нового і в тім самім стилю збудованого ратуша. Оба будинки, блискучо білі, якими гордилось цїле місточко, роздїлені були один від одного головною вулицею, що йшла поперек площі і виходила одним кінцем на гостинець, що вів до Бомонта, а другим до Жуанвіля. Ся вулиця, при якій троха далї в низу стояла також парохіяльна церков сьв. Мартина, була головною артерією комунїкациї та торговлї в місточку і весь день оживлювалась численними возами та пішоходами. Але за школою панувала самота й тиша, і між плитами тротуара виростала трава. Бокова вуличка, при якій стояли лише плебанїя та торговля папером пань Мільом, вела з сього тихого кута площі Републїки на площу Капуцинів. От тим то Марко за кілька хвиль ходу був уже на місцї.
Оба подвіря шкільного будинка припирали до бокової вулички, віддїлені одно від одного двома вузкими огородцями, з яких один був призначений для вчителя, а другий для вчительки. В партері того крила, де була хлопяча школа, зумів Сімон віддїлити одну кімнатку, в якій і помістив малого Зефірина. Хлопчик був братанком його жінки Рашелї, з дому Лєманівни, а внуком убогого жидівського кравця Лємана, що разом зі своєю жінкою жив у нуж-