Ой тамъ мила постіль білу слала,
До постели вірно розмовляла:
«Постіль біла, біла й пуховая,
Хтожъ на тобі сю нічъ буде спати?»
Пішовъ милий у шинокъ гуляти,
А изъ шинку о-північъ до-дому
Прийшовъ милий підъ новую хату:
— Порадь, мати, якъ жінку зкарати?
«Бери, сину, дротяну нагайку,
Та й бий жінку зъ вечора до ранку.»
Пійшовъ милий підъ новую хату:
«Чи есть мати порадниця въ хаті?
Порадила, чимъ жінку зкарати,
Порадь, мати, де жінку сховати?»
— Бери, синку, вороного коня,
Вези жінку до синёго моря. —
«Не такъ, мати: якъ жінку ховати,
Треба мати громаду зібрати.»
