Сторінка:2. Основа (Лютий 1861).pdf/234

Цю сторінку схвалено

ві воздава́ше. Ато́ ще уста́вами своіми за́чнуть на папе́рі велича́тися та су́дніми гра́мотами та номокано́нами, що безъ нихъ не зуміли бъ ні розміжува́тися, ні розсуди́тися, ні зійти́ся, ні розійти́ся, та що́! и зовсімъ би ду́рнями безъ городя́нъ зоста́лися. У города́хъ и купе́цтво, у города́хъ и реме́ство, у города́хъ и нау́ка собі зъ да́вніхъ даве́нъ сідало ма́ють. А яка́ всёму́ тому́ ціна́ нало́жена, те вже неха́й оди́нъ Госпо́дь раху́е.

Якъ вамъ, добро́дію, здае́тця: чи одна́ково въ ма́чухи, якъ и въ ма́тери? Оце́ жъ насъ, селя́нъ та хуторя́нъ, ви́кохавъ назва́ний ба́тько — го́родъ, въ тяжкій нево́лі, та ще й дя́ки одъ насъ вимага́е: мовля́въ, безъ ме́не ди́кимъ би звіря́кою селя́не скита́лись; ато́ ба́чте, якъ га́рно Бо́гу іхъ моли́тися понау́чувавъ, и яки́й гарний поря́докъ су́дній повво́дивъ, и яку́ лю́бу освіту наро́дню скрізь роспросте́ръ!… О, бо'да́й тебе́, стари́й ка́верзнику! Все вже ти собі зага́рбавъ; не ду́май же и въ ми́сляхъ собі того́ не поклада́й, що во віки ві́чні ми въ те́бе підъ опе́кою зостава́тимемось. Ти, старига́не, свое́ діло зроби́въ до конця́, и самъ почина́ешъ свого́ анахрони́зму догляда́тися, тілько, що го́лосно призна́тись передъ исто́риею соро́мисся. Онъ уже́ въ Брю́сселі, въ Ба́зелі, въ Москві та й по дру́гихъ ста́росвітськихъ тверди́няхъ, де були́ вали́ и рови́ оборо́нниі, тамъ сади́ понаса́жувані. Де со́тні и ти́сячі люде́й па́дали, тамъ весе́ла тепе́ръ дітво́ра бігае. Хиба́ жъ се не озна́ка, що стари́й дідъ-го́родъ свій вікъ звікува́въ? Нічого більшъ ёму́ роби́ти.

А що прогре́сомъ, городя́не, велича́етесь, то ми тому́ прогре́су ціну́ зна́емо. Ти́сячу ро́ківъ ви въ насъ торги́ заво́дите, а на чо́му вони́ вертя́тця? Куди́ якъ дале́ко лю́дськость ви своіми торга́ми дви́гнули!… Ти́сячу ро́ківъ суди́ ви въ насъ на Вкраі́ні су́дите, а въ ко́го більше пра́вди: чи въ пе́рвого Варя́га, що на полю́ддя зъ го́рода ви́йшовъ, чи въ посліднёго ва́шого спра́вника, що на слідствие ви́іхавъ?… Ти́сячу ро́ківъ проповідуете ви у своіхъ му́рахъ кошто́внихъ любо́въ и миръ, — чи більше жъ у васъ любо́ви й ми́ру, аніжъ було́ у тихъ про́стихъ Славя́нъ, що сла́вили въ гая́хъ и на жита́хъ недовідо́мого імъ ласка́вого и ще́дрого Б́ога?…

Ми не гово́римо, що до́бримъ лю́дямъ гріхъ вели́кою грома́дою збіра́тися, на вели́кі ярмарки́ зъізжа́тися, вели́кі буди́нки будува́ти и вся́ку меха́ніку гурто́мъ виду́мувати, форте́ці по узграни́ччяхъ стро́іти, фло́ти споружа́ти, акаде́миі заво́дити, кни́ги, папе́ри