Не здиву́йте, добро́дію, що я замо́вчавъ бу́въ изъ своіми листа́ми. Мовчя́ть лю́де й до́вше. Инший такъ замо́вкне, що пи́шешъ до ёго, пи́шешъ, та й поки́нешъ. Ба́чте, літомъ на́шому бра́ту хуторяни́ну не до писа́ння, а тепе́ръ — навідаесся до моло́тника, та й за кни́жку, або́ за піро́.
Та що́ оце́? якъ ми зъ ва́ми куме́дно зійшли́ся, що й до́сі ви не знае́те, хто я таки́й и де мене́ по Вкраі́ні шука́ти, якъ-би́ ча́сомъ трапилось вамъ завіта́ти въ на́шу сто́рону! Та й до́брі лю́де, Осні́вці, неха́й-таки́ зна́ють, що міні́ зъ своімъ прізвищемъ кри́тися нічого: якъ хто бъ до ме́не зверну́въ зъ би́того шля́ху, то, сла́ва Бо́гу, зна́йдетця, чимъ пошанува́ти. Такъ ото́ мавъ я вамъ роска́зувати про вся́кі случа́і и про на́ші про́сті звича́і, та пе́рше роскажу́ про се́бе само́го.
Живу́ я, коли́ хо́чете зна́ти, на рі́цці Го́втві. Га́рна була́ въ старовину́ річка; воюва́ли на ій козаки́ зъ Ляха́ми й Тата́рами не згіршъ, якъ и на Сулі, та лу́чилась я́кось така́ причи́на. (Се-то лю́де, бачъ, такъ гово́рять.) Ма́ти втіка́ла че́резъ Го́втву одъ Орди́ зъ дити́ною, та й впусти́ла дити́ну въ во́ду, та якъ почала́ пла́кати та вбива́тись понадъ річкою та проклина́ти річку, то — ска́зано ма́терині слёзи — почала́ річка со́хти. Та ще роска́зують — изнайшла́ та ма́ти джерело́ Го́втвине, та й заткну́ла те джерело́; отъ и зовсімъ почала́ съ того́ ча́су пересиха́ти Го́втва. Тільки й поживля́етця вона́, що бокови́ми крини́чинами. Съ тихъ-
