ли. Що тамъ десь, за мо́ремъ, шмато́къ Аме́рики цивилиза́цію тро́шки на до́брий ладъ бу́цімъ-то спра́вивъ, идучи́ попере́дъ усёго світу, то се ми зна́емо и ра́дуемось. Неха́й тимъ людця́мъ хоро́шимъ та богобоязли́вимъ и до кінця́ слу́жить форту́на у вели́кому ді́лі. Тілько жъ намъ ра́но ще слідо́мъ за ни́ми бігти, не впо́равшись пе́рше съ тимъ, исъ чимъ вони́ до́бре впо́ралися. Якъ же́ намъ, уда́вшись не по свое́му ро́зуму и не по своій розу́мній волі, у цивилиза́цію, та тимъ тілько зроби́ти зъ се́бе ні Бо́гу свічку, ни чо́рту кочере́жку, то лу́чче намъ у своій шорсткій корі ще ро́ківъ зъ со́тню пережи́ти та тогді вже іі́ зъ се́бе злу́щити, якъ не ста́не въ насъ на Вкраі́ні де́-якоі по́гані, кото́ра у вся́ке до́бре діло міша́етця и вся́ке до́бре діло псуе́ и нівечить.
Та́къ ми, добро́дію, про городя́нські нау́ки и городя́нську слове́сность собі мірку́емо. Прошу́ ва́шої ла́ски, надруку́йте сей листъ мій у своій Осно́ві. Неха́й ти́і комфорта́бельні человіколю́бці не ду́же надъ на́шою до́лею вболіва́ють. Не пога́на до́ля на́ша, хліборо́бська й чума́цька, хвали́ти Бо́га! Не проміня́емо ми іі́ на городя́нську́, ніби-то кра́щу, и сви́ти свое́і че́сноі и непови́нноі не оддамо́ ні за які сае́ти и оксами́ти. Коли́ жъ мое́ сло́во припаде́ й ге́ть-от вамъ до смаку́, то я не заріка́юсь до ко́жноі ва́шоі кни́жки свій листо́къ доложи́ти и про все, що́ ми, тутъ си́дя, чу́емо, або́ чита́емо, и якъ про що́ собі поти́ху гу́торимо, ви́слебизувати. Ви свою́ Осно́ву видаете́ про насъ, Украінцівъ, то тре́ба й зна́ти вамъ, якъ ми про що́ ду́маемо. Мо́же, добро́дію, и въ васъ у Осно́ві бу́де що́ не по-на́шому, то вже — вибача́йте — не вмо́вчимо, а такъ-таки́, якъ воно́ зда́стця намъ, такъ вамъ гарне́нько й ви́співаемо. Хвали́ жъ одъ насъ нія́коі не ждіте, бо с то́го вамъ кори́сти було́ бъ не бага́то.
Хуторяни́нъ.
