Сторінка:1. Основа (Січень 1861).pdf/331

Ця сторінка вичитана

по́слі тьми осия́въ миръ; а Вольте́ръ самъ написа́въ, що слу́гамъ и че́рні нічого ёму́ сказа́ти: се бъ то ёго́ пу́блика — самі пани́, самі просвіще́нні. Ви такъ не гово́рите, якъ говори́въ и надрукува́въ вели́кий учи́тель ва́шихъ пре́дківъ-городя́нъ. Ви вже не наха́бою, якъ тоді води́лося, а лагіднимъ сло́вомъ, силку́етесь прилу́чити насъ до гума́нноі (лу́чче бъ гуме́нноі) грома́ди. Ласка́венько насъ велича́ете мужичка́ми, и вже соло́дкимъ па́нськимъ голоско́мъ гука́ете: Паслушай! паслушай! эй ты! какъ тѣбя, любѣзнай, завутъ? Полно тѣбѣ сидѣть за чаркаю па васкрѣснымъ днямъ съ сасѣдамъ: лучшѣ на́, вотъ, пачитай книшку, прасвѣтись малѣнька, друкъ ты нашъ сѣрдѣчнай! И ду́маете, що въ вас есть що́ сказа́ти и слу́гамъ, и пото́мкамъ тихъ сме́рдівъ старосвітськихъ, що Варя́гамъ па́нщину роби́ли. Эге́, ма́буть, що есть, коли́ мужичо́къ и друкъ сѣрдѣчнай маха́е тілько руко́ю одверта́ючись! Коли́ жъ візьметця до кни́жки, то въ тій кни́зці не бу́де ва́шихъ химе́ръ соло́дкихъ: ту кни́жку написа́ли лю́де, кото́рі сами́ зна́ли ну́жду й напа́сть уся́ку, кото́рі не мча́лись ви́хремъ зъ дзвонка́ми черезъ убо́гі се́ла, а своіми нога́ми захо́дили до люде́й у ха́ту и на ни́ву та, приголу́бивши до се́бе діте́й мужи́чихъ, ро́бомъ свого́ Учи́теля благо́го, — говори́ли пра́веднимъ сло́вомъ до люде́й, навча́ючи іхъ ду́ши спаса́ти, а не кише́ні грішми начиня́ти. Отту́ кни́жку чита́ли на́ші пре́дки за ти́сячу ро́ківъ до насъ, та й каза́ли: пра́вда! Ту кни́жку и ми чита́емо, та й гово́римо: пра́вда, на-віки пра́вда!… А ви про своі книжки́ сто літъ наза́дъ крича́ли: пра́вда! ще кра́ще одъ само́і пра́вди! а тепе́ръ про́ ті жъ самі книжки́ на ввесь миръ репету́ете: брехня́! а отсе́, що ми сами́ написа́ли, отсе́ вже пра́вда! Такъ кого́ жъ ви ду́маете моро́чити? малу́ дити́ну, чи що́? Мала́ дити́на пійме вамъ віри, а ми́, сла́ва Бо́гу, ти́сячу ро́ківъ, якъ себе́ зазна́емо и, поча́вши одъ О́легівъ, кото́рі до насъ на гото́ве прийшли́, надиви́лись дово́лі на вся́кихъ ошука́нцівъ.

Були́ видю́щі и сліпі́,
Були́ и шта́тські и вое́нні,
Були́ и па́нські и казе́нні,
Були́ миря́не и попи́.

Отта́къ ми, добро́дію, одка́зуемо тимъ экономи́стамъ ва́шимъ столи́чнимъ, або́ й тимъ пра́ктикамъ-поэтамъ, кото́рі надъ міщани́на, та надъ пра́сола, та надъ цивилизо́ваного куцака́ нічо́го й