Не диву́йтесь, добро́дію, що десь на ху́торі довідались уже́, що́ ви тамъ собі у столи́цяхъ ду́маете-гада́ете. Чу́тка про ва́шу Осно́ву пройшла́ въ насъ по хутора́хъ уже́ давне́нько. Спаси́бі вамъ за те, що ви на́шого мановця́ украінського не ки́даете; а вже намъ би́тий верстови́й шляхъ очортівъ за сто ро́ківъ. Пряму́йте ж, добро́дію, куди́ заду́мали, не хи́блючи, та й про насъ, хуторя́нъ, дба́йте не по-городя́нській. Всі бо письме́нні лю́де, опрічъ двохъ, або́ трёхъ, кото́рихъ го́лосъ до насъ дохо́дить, ра́ють намъ свое́ хуторя́нське життя́ на міща́нське міня́ти, бо, отъ, ка́жуть, ви въ про́стихъ сви́тахъ та сорочка́хъ хо́дите, а той би́тий и ви́мятий лю́дъ по города́хъ — одягни́й, на́че па́нство, и го́рниці въ ёго на помо́сті, и вікна въ ёго вели́кі, и ла́со вінъ ість, и со́лодко вінъ пъе, и за́бавки въ ёго благоро́дниі, и до книжо́къ вінъ бере́тця охо́чо, и незаба́ромъ зрівня́етця освітою съ пана́ми и зъ Жида́ми; а ви зостаете́сь у всіхъ поза́ду....
Коли́бъ ма́ли во́лю сі добро́діі, то вже бъ давно́ на́ші хуторі поспи́сували, росціни́ли вся́кий ступінь землі, позаво́дили бъ на вся́кий ху́тіръ по трахти́рю зъ катери́нкою, и було́ б у насъ такъ га́рно та лю́бо, якъ у нихъ отта́мъ де-не́будь на Крестовському, або́ въ Соко́льникахъ, чи що. Роди́вшись у города́хъ, зрісши въ висо́кихъ пала́тахъ, вони́ нічо́го кра́щого й не ви́думають надъ свою́ па́нську, чи, якъ тамъ ка́жутъ, комфорта́бельну жизнь. А нашъ братъ, хуторяни́нъ, попа́вшись у ту камяну́ Москву́, або́
