конані, що Михась згинув. Яке ж було їх зачудованє, коли хлопець почав їм оповідати, де був, що видїв і що чув? Навіть не хотїли вірити власним очам. Коли Михась показав їм кілька возів золота і срібла і що то все дістав за оден маленький діямант.
Чи ж в силї я вам описати, любі читачі, як бідні люди тїшили ся і дякували Михасеви за єго добре серце. Кождий дістав тілько гроший, що вистарчило єму до кінця житя. Тепер всї могли безжурно працювати на своїх полях і нивах, без огляду на се, чи вродить ся, чи нї. Всї молили ся до Бога за Михася і за той чудний ратунок.
Коли Михась дав кождому, хто лиш просив, частину свого майна, решту казав закопати глубоко в землю, а на верху висипати високу гору. На разї не потребував гроший, родичів зробив щасливими, виратував з біди село, а сам не хотїв тратити надармо майна.
Що ж одже? Ото попращав ся з родичами і удав ся до міста на науку, бо знав, що тілько чоловік розумний з'уміє користати з мілїонів і чесно прожити житє. Тому учив ся пильно і виріс на благородного мужа.
