глядїти на лице Того, котрий з любови до людий дав ся покірно прибити на хрест за всї гріхи людські.
Коли Михась побачив Христа, занїмів з великого одушевленя. З Єго лиця била така добродушність, щирість і любов до людий, що нїяк не можна сего описати. По хвилї мовчанки Христос відізвав ся.
“Знаю тебе Михасю і знаю, по що ти прийшов. Знаю цїле твоє житє, знаю все, що дїє ся на світї. Хвалю тебе дуже за твоє добре серце, тільки памятай собі, щобись нїколи не сплямив єго, навіть найменьшим гріхом і найменьшою лихою думкою. Жий дальше в чеснотї і вправляй ся в нїй що дня, а тепер возьми собі той великий діямант, що блищить ся на моїм престолї і іди з ним на землю. Ратуй своїх земляків з нужди і скажи їм, що я завсїгди пямятаю на них і що хто в мене повірив, той нїколи не згине!“
Довго не міг Михась прийти до слова. В єго грудях горіла невисказана любов до Христа, а ненависть до тих людий, котрих щойно бачив перед небесною брамою, що так страшно ображають Єго, а він такий добрий і так ними опікує ся. Він стискав і цїлував колїна Христові.
