за оден, де ідеш і звідки ідеш?“ Довгий час не міг малий мельник вимовити слова, хоч розбійники єще нїчого злого єму не зробили і аж по хвили оповів о всїм, як то єго село навістила буря, як люди терпять нужду, а він іде до пустинника по раду для тих нещасливих людий.
Ся бесїда подобала ся дуже ватажкови, тому питав дальше: “То ти зовеш ся Михась а твій батько Петро і єсть мельником?“ — “Так єсть, пане начальнику“ — відповів смілїйше хлопець.
“Знаю я твого батька добре — говорив дальше ватажок — дуже чесний чоловік. Одного разу, памятаю, коли єще не був я розбійником, тільки жив при матери, була у нас така біда, що не мали ми що їсти. Тодї твій отець, хоч сам не мав богато, прислав нам за дармо муки, бохонець хлїба і горщок круп. Гай, гай, памятаю я то добре, і не забуду нїколи. Тож тепер бачу, що і ти також чесний і добрий хлопець, коли хочеш допомочи людям, я нагороджу тебе і твого батька і цїле село вибавлю від голоду. Не зроблю тобі жадноі кривди, але противно дам тобі тілько золота, що будеш мав чим допомочи і родичам і землякам.
