Однак тишина була так велика, що він крім битя серця в своїх грудях нїчого більше не чув. Але жаль, що опустив рідну хату, не хавав єму супокою. Мучила єго думка, що батько і мати шукають за ним. Він жалував за рідним селом, до котрого може вже не верне і бажав собі бодай єще раз знайти ся в млинї. Там було єму добре, мило, там нїчого він не бояв ся, не грозила єму жадна небезпека, бо батько і мати берегли єго.
Роздумуючи про те, розплакав ся. Однак вскорі обтер слези, бо пригадав собі на батька і на матїр, як вони бідуюмь і їсти не мають, а він вийшов з млина лише тому, щоби принести їм поміч, та вибавити з нужди цїле село. Постановив більше не плакати, а піти дальше в тій надїї, що милосерний Бог позволить єму, щасливо вернути домів!
Ті слова додали єму відваги і він з вільна посував ся чим раз дальше. Мусїв іти дуже осторожно, бо багна були густо одно побіч другого, а всї були глубокі і як казали старі люди, повні нечистих духів. Що хвилї здавало ся Михасеви, що бачить топільника, як з під води виглядає на світ, зі страшним лицем, як іскрять ся у него очи, а з уст
