заздалегідь росписавши усі вольности запорожські по лясах на кожну паланку, виходив на січовий майдан, клав у шапку усі жеребки, трусив іі довго на всі боки у руках і після того казав писарчукам витягати із шапки по жеребку і тут же записувати, кому, де і яка упадала земля. Тим і кінчався увесь поділ військовоі землі. Тут ні лайки, ні суперечки ніколи не було, бо який кому упав на землю жеребок, там він і сідав і до нового року іі обробляв.
Таке було у запорожців паланкове життя.
Але найголовнішим осередком усього Запорожжа завжди була так звана Січ, себ-то столиця, або козацьке гніздо. Слово „Січ“ одного коріня, як і російське слово „засѣка“. Здаєтця, запорожці спершу, ніж вибрати собі житло, вичищали, чи хоч „висікали“ де-нибудь серед лісу містину і тоді уже на тій містині будували собі церкву, куріні, башти і все инче, що треба було для життя.
Усіх Січей за всі часи історич-
