порожська старшина-полковник, писарь, підписарій, шапарь, або ж скарбничій, контаржиста, се-б то той, що оглядав на базарах терези, щоб вони вірні були. Уся ця старшина жила звичайно без жінок. За те просте козацтво в паланках жило з жінками і звалося посполітими, зімовчаками, гніздюками, глузливо гречкосіями, пічкурами, баболюбами.
По всіх паланках геть скрізь розкидані були села, зімовники, чи хоч хутори, і так звані бурдюги, се-б то окремні землянки, де жили зовсім одинокі, певно проміж небом та землею, козаки, найчастіще обшитовані, чи хоч „одставні“ запорожці — січовики.
Усі своі землі запорожці завжди звали вольностями і всі користувались ними спільне через поділи. Поділ землі проміж усім козацтвом робився завжди першого січня, нового року, по так званих лясах, чи хоч жеребках (німецьке слово Loos — жеребок). Першого січня і просте козацтво, і вся старшина військова звичайно збірались у Січ на велику раду; там військовий писарь, ще
