Хольмс затирав руки.
— Се дійсно дуже дивно — сказав.
— Та й я так думав, що се вас зацікавить.
Дозвольте однак далі оповісти: справа ще не скінчена. Около полудня удався доктор Бернікоут до свого консультаційного покою на Лювер Брікстон і побачив відчинене вікно. Кусники другого бюсту лежали на землі; на місці, де той бюст стояв, хтось потовк його.
В обох випадках злочинець, чи може умово хорий, не полишив нам ніякого сліду, щоб можна було його викрити.
Ось такі то факти, пане Хольмсе!
— Вони є незвичайні і справді дивні — сказав Хольмс. — Не моглиб ви мені сказати, чи оба бюсти доктора Бернікоута були цілком подібні до того, що його розбито у Хедзона?
— Були се копії того самого моделю.
— Ся обставина свідчить, що винуватий робив се не під впливом ненависти до Наполєона.
В Льондоні є тисячі фіґур сього великого володаря світа, і булоб майже неможливим, щоб якийсь божевільний припадково винайшов власне три копії того самого моделю.
— І я так думав, відказав Лєстрад. — З другого боку Хедзон достарчав бюсти для цілої тої дільниці, а сі три голови були одинокі в своїм роді і стояли вже довгий час в його склепі. Мимо того — що в Льондоні є дуже багато
