Власник того великого торговельного дому був чоловік малого росту, рухливий та спритний.
— Так, пане, я вже читав опис тої справи у вечірніх ґазетах. Пан Геркер не раз у мене купує. Я мав три штуки тих бюстів. Один продав Геркерові, другий — Джону Броунові в Чісвік, третій — п. Зандерфорду в Рідінґу. Тої особи, що на фотоґрафії — ніколи не бачив. Забути її не можна, бо дуже бридка.
В часі розмови з Гердінґом, Хольмс переглядав книжки і робив ріжні записки; здавався бути задоволений. Нічого правда не сказав, тільки зауважив, що треба спішитись, щоб прийти на умовлене побачення з Лєстрадом. Вдома нас чекав уже інспектор Лєстрад і нетерпеливо ходив по кімнаті.
З лиця Лєстрада пізнали ми, що сьогодня його праця не була даремна.
— Ну і щож? спитав він. Чи пощастило вам, пане Хольмсе?
— Зробили сьогодня велику роботу, з усміхом відповів мій приятель. — Відшукали купців та фабрикантів тих бюстів. Можу тепер від початку простежити їх сліди.
— Бюстів? — скрикнув Лєстрад. — Так, так, ви маєте свою методу, не смію їй противитись, але думаю, що я кориснійше зужив сей день. Я знаю, хто є забитий.
— Що ви кажете?
