стуленими колінами та широко розкритими устами. На шиї він мав велику рану та підплив крівлею. Я скрикнув і мабуть зімлів, бо не пригадую собі більше нічого аж до хвилі, коли побачив поліцаїв, що стояли похилені надімною.
— А хтож був той забитий? спитав Хольмс.
— Не було в нас ще часу про се дізнатися — відповів Лєстрад. — Зобачите його в трупарні. Є се високий, міцний чоловік, з опаленим лицем. Вбраний убого, але робить вражіння, що не належить до робітничої кляси. Побіч нього в калюжі крови лежав шведський ніж. Чи ним убито — не знаю. Убрання вбитого не позначено ніякими буквами. В кишенях знайшли тільки яблуко, кавалок шнура, плян Льондону та якусь фотоґрафію. Маю її тут. На ній ви побачите чоловіка рухливого з малпячими рисами та звірячими бровамі, нижня часть лиця виглядає як у павіяна.
— А щож сталося з бюстом? — спитав Хольмс, докладно розглядаючи фотоґрафію.
— Про се повідомили нас перед вашим приходом. Знайшли його в городі якогось незамешканого дому при вулиці Кемпдона. Його розбито на кавалки. Хочу зараз піти оглянути. Мабуть і ви підете зі мною?
— Розуміється. Однак перед тим я хотівби
