Навіщо ми в новую спілку тут
Єднаємось під зоряним дим небом?
Але стару, що в предків ще була,
Бажаєм одновити. Знайте, браття!
Хоч ділять нас і гори і озера,
Хоч кожен сам справується народ,
Та рід у нас один і кров одна,
І край один, що ми прийшли із нього.
Що здалека ми всі сюди прийшли?
Скажіть же нам, що знаєте про те,
Щоб спілку нам нову зміцнить старою.
На півночі великий жив народ.
Ставсь недорід, усюди дорожнеча.
В такій біді громада ухвалила,
Щоб кожен з них, за жеребком, десятий
Свій рідний край покинув. Так і сталось.
І з тугою жінки і чоловіки
Полком великим одійшли на південь,
Мечем крізь край німецький шлях пробили,
І підійшли до гір, лісами вкритих,
І не спинявся їх важкий похід,
Поки не став на дикій цій долині,
Де зараз Мутта луками тече.
Не було тут ніде людського сліду,
Лише на березі стояла хатка,
А в ній самотній перевізник жив.
Та озеро так страшно хвилювалось,
Що перевозу не було. Цей край
Оглянули вони і бачать тут