Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/60

Ця сторінка вичитана

Обурені були ці прості душі
Проти нових порядків і неволі.
Бо саме так, як Альпи їх що-року
Все зрощують однакові рослини,
Як їх струмки однаково течуть, —
І як вітри в них там, ба, навіть хмари
Одною все дорогою простують,
То саме так і звичаї — від діда
До внука переходять без одміни.
Привикши, щоб усе було, як досі,
Нових порядків не стерпить цей люд.
Вони мені стискали щиро руки,
Зі стін здіймали ржавії мечі,
А в їх очах аж блискала відвага,
Як я назвав їм славні імена,
Що в наших горах кожен їх шанує —
То ваше й Вальтер-Фірстове ім'я.
Що звелите — зробити присягались,
За вами йти услід хоч до загину.
Під захистом гостинности святої
Безпечно йшов я од житла в житло
І так дійшов до рідної долини,
Де родичів моїх живе багато,
І батечка знайшов я там, — сліпого
Убогого і на чужій соломі,
Яку йому послали добрі люди,
Із милосердя…

Штавфахер
Боже милостивий!
Мельхталь
Не плакав я! Безсилими сльозами

Я не хотів пекучі муки вилить,
Мов дорогий мій скарб; в глибокім серці
Сховав я їх, про діло тільки й думав.
У всі гірські щілини я проліз,