Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/169

Ця сторінка вичитана

Ще молодий такий, з такого роду —
Внук Рудольфа, мого царя і пана —
Втікач-убивця в мене, в злидаря,
Під хатою розпачливо благає!..
 (Затуляє обличчя).

Парріціда
Коли ви плакать можете, оплачте

Мою недолю, бо страшна вона!
Я князь — був князь — щасливий бути б міг,
Якби свої бажання вгамував;
Але мені точила серце заздрість…
Я бачив: брат у перших, Леопольд,
Живе у шані й славі, землі має,
А я, хоч я й одноліток йому,
Мов той недоліток, не маю волі…

Телль
Нещасний! Добре дядько знав тебе,

Що не давав тобі людей та краю,
Бо ти своїм страшним злочинством сам
Довів, що він премудро це зробив!
А де твої товариші-забивці?

Парріціда
Куди загнав їх месник-дух, не знаю;

Відколи діло сталось, їх не бачив.

Телль
Чи знаєш ти, що скрізь тебе шукають

І звідусіль на тебе чига смерть?

Парріціда
Тим я й шляхи широкі обминаю,

Не важуся вступити в жодну хату,
І до пустель усе простую я,
Лякаюсь сам себе, блукаю в горах,
І з острахом тікаю сам від себе,