Стару любов та ласку спогадавши,
Що зазнавав від Габсбурзького роду“.
Від батька ми, а ласкою ж якою
Ми можемо від сина похвалитись?
Чи потвердив він наші привілеї,
Як всі царі до нього це робили?
Чи то він нам давав по правді суд
І боронив покривджену невинність?
Чи вислухав він наших післанців,
Що ми йому у скруті посилали?
Ні, цісар не робив нічого з цього!
Коли б сами потужною рукою
Не досягли ми прав своїх, то він
Нам не поміг би! Дякувать йому?
В долинах цих він не подяку сіяв.
Він високо стояв, він міг би бути
Своїм народам батьком, він же тільки
Дбав про своїх близьких йому людей
Кому годив він, той нехай і плаче!
І згадувать про зло його тепер —
Не хочемо! Та й мститися за смерть
Того царя, що нам добра ніколи
Він не робив, і гнати тих, що нас
Не кривдили, — того нам не годиться.
Любов бува не з примусу, а смерть
Накинуті повинності здіймає:
Йому тепер не винні ми нічого!