Сторінка:Шиллер Ф. Вільгельм Телль (1928).pdf/107

Ця сторінка вичитана
Ґеслер
Ви смієте?!.
Руденц
 Я досі не казав

Про ваші всі знущання ані слова…
Хоч бачив я, заплющував я очі,
Хоч, мучившись, обурювалось серце, —
У грудях я пригнічував його.
Та далі ще мовчать, це значить — зрадить
І рідний край і цісаря в той час!

Берта (кидається проміж ним та намісником)
Ви розлютуєте його ще більше!
Руденц
Покинув я народ свій і рідню,

Усі звязки природні розірвав я,
Пристав до вас, гадаючи, що краще,
Коли цісарську владу я зміцню…
Та вже з очей полуда впала, — з жахом
Я бачу, що ведуть мене в безодню…
Ви обдурили вільний розум мій
І чесне серце! З наміром найкращим
Я свій народ хотів занапастить…

Ґеслер
Як смієш ти так панові казати?
Руденц
Мій пан — це цісар, а не ви! Я вільний

Такий, як ви, і в справі лицарській
Як рівний можу стати й проти вас!
Та будь ви тут не в ім'я цісаря,
Що я його і тут ось поважаю,
Де ганьблять так його, — я б вас покликав
На бій, щоб ви до відповіди стали!
Своїм їздцям ви тільки дайте знак: