Ця сторінка вичитана
Телль (до намісника)
Дозвольте не стріляти! Ось вам серце! (Одкриває груди).
Хай ваші верхівці мене проколять!
Ґеслер
Я не життя твого, — стріляння хочу!Аджеж нічого не боїшся ти,
Стерном керуєш гарно, як і луком,
Та й бурі не боїшся для рятунку!
Рятуй тепер себе, як всіх рятуєш!
Телль страшно бореться сам із собою; руки йому тремтять; очі несамовито повертаються то на намісника, то до неба. Раптом хапає він із сагайдака ще стрілу і ховає її за пазуху. Намісник помічає все, що він робить.
Вальтер (під липою)
Стріляй же, тату! Не боюсь!Телль (зважується і кладе на тятиву стрілу)
Я мушу!Руденц (що досі ввесь час ледве спиняв своє обурення, виходить наперед).
Ні, годі вже вам, пане! Годі вже,Наміснику! Це ж була тільки спроба:
Вона вже досягла свого, надмірна ж
Суворість до мети не досягає, —
Як натягти занадто, лусне лук…
Ґеслер
А ви мовчіть, аж поки вас покличуть!Руденц
Ні, хочу я і мушу говорити!Цісарська честь — для мене річ свята,
Але уряд такий, зненависть будить,
І певен я: не хоче цісар цього!
Жорстокости такої мій народ
Не заробив! Нема на те в вас права…
