Алькогольне питання у нас не нове. Воно обговорене вже на всі лади. Одним зусиллям — годі його розвязати і алькоголь — можна побороти лише невпинною працею й боротьбою.
Дотеперішні протиалькогольні зусилля і поклики довели до того, що деякі громади вирішили загальним голосуванням (честь їм за це), що коршми в селі не треба. Сталося це на підставі обовязуючого тепер закона. Колиб такий закон вийшов був ранше, коли то ми мали більшу свободу, як тепер, і коли то наші консисторії взялися були за ширення тверезости, то до часу війни у нас булаб коршма рідкістю.
Та так не сталося. Один шляхтич у галицькому соймі назвав коршму „святою“, недоторканою, і коршма мимо знесення права пропінації остала у нас, з неї тягли вороги народу велитенські зиски. Я знав такий випадок, уже по знесенню права пропінації, що тернопільський староста на скаргу орендаря, що священик з Денисова поширює тверезість, а через те бідний орендар не має чим платити чиншу за державу пропінації, заборонив пок. о. Вітошинському з Денисова відтягати людей від пиття горівки.
