Христом-богом кльавсьа, шчо јак купались з Остапом укупі, то ј хвостика бачив… Не при хаті згадујучи — куциј, та ј годі!
А тут шче дитинка знајшласьа, та шче при таких родах.
— Шчось воно таки не певне, моја матінко!… цокочуть жінки, похитујучи головами.
І не одна ј не дві нарошне забігало в хату до Мотрі — дивльачись — чи немаје на јому јаких ознаків? Одна јакось забачила на лівім колінці невеличку родимку.... „Оце ж воно ј је!“ подумала, та мершчіј з хати.
— А шчо?? стріва јіјі кума.
— Тож воно, кумонько, саме!… каже кума, перехрестившись. Незабаром ціле село слебезовало про ту пльаму. Усі в один голос: „чортеньа“, та ј годі!
Пријшлось кумів брати, — ніхто не хоче. Шчо тут робити? Вже три дні, јак дитина не хрешчена… Не дај, боже, јакого случају — і вмре, не введене в закон!…
Кинулась Оришка по сусідах… Всьак дьакује, сторонитьсьа… Ходить вона по хаті — сама не своја: світить сідим волосом, ломить сухі руки… Мотрі вже ј не хвалитьсьа: вона ј без того ледве дише.
На тој час лучились в селі перехожі москалі. Оришка до них: „москалики-лебедики, охристім дитьа!“ Купила москальам кварту горілки. Тоді один јакось згодивсьа. Москаль за кума, сама Оришка за куму.
Понесли до батьушки. А пан-отець і собі: „Јак јого такого виродка в хрест уводити?!“
„Боже міј!.. шчо јого робити на світі?!“ плаче Оришка, — та до попаді: „Матушка!… ја вам сього ј того… ја вам моток прьажі напрьаду, — умовте пан-отцьа!…“
Попадьа згльанулась. Охрестив дитину батьушка: назвав Нечипором.
