265
266
Глібів
А щоб я, куме, хліб так їла,
Коли хоч шаг з кого взяла.
Коли хоч раз душею покривила!
Скажи, чи я ж коли така була,
Щоб ції капости робила?
— А що ж, кумасенько моя,—
Ховрах мовляє так лисиці,—
Був гріх, — частенько бачив я
У тебе пірьячко на пиці...
Бува — у службі чоловік
Все стогне, каже: жити важко!
Неначе доживає вік,
Або останній руб навсправжки;
І віру ймеш йому під час,
Бо знаєш, або й чув не раз,
Що жінку він узяв без віна
І сам сердега — сиротина.
А потім бачиш — той бідняк,
Хто його зна, коли і як,
Землі накупіть, хазяйнує,
А далі так собі панує,
Що на!... У суд не йти брехать,
А як утерпіть, не сказать,
Як той ховрах мовляв лисиці,
Що видко пірьячко на пиці!.
Вовк та ягня.
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й бьє, —
Затим, що сила є...
Примір не довго показати,
Та — цур йому! — нащо чіпать...
А щоб кінці як небудь поховать,
Я хочу байку росказати.
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне ягня
Само забилося до річки,
Напитися водички.
От, чи пило, чи ні, — глядить —
Аж суне вовк — такий страшенний
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить
До бідного ягняти.
Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дріжить...
А вовк, неначе комисар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину):
„Нащо це ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій,
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за цюю шкоду,
Ти знаєш, що зроблю? —
Як муху задавлю!“
— „Ні, паночку, — ягня йому мовляє, —
Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там,
Де треба пити вам,
Та ще й вода од вас сюди збігає.“
„Так це б то я брешу?“ — тут вовк йому гукнув.
„Чи бач! ще і базікать стало...
Такого ще поганьця не бувало!...
Здається, ти й позаторік тут був
Та капості міні робив?... Трівай же!
Ти думаєш, що я забув?“
— „Помилуйте!“ — йому ягнятко каже:
„На світі я ще й году не прожив.“
— „Так брат твій був...“ — „Нема братів.“ —
„Так, може, батько,
Коли не дядько,
Або ж хто-небудь з ваших був...
Хіба не знаю я, не чув,
Що ви мене б іззіли,
Якби вловили?
Собаки й вівчарі твої,
Усі ви — вороги мої:
Од вас міні життя немає...
Ще мало я терпів?“
— „Так чим же я вам досадив?“ —
Ягнятко, плачучи, питає.
— „Цить, капосне, либонь не знає...