Савка. Чи в шинелі, чи в сюртуці…
Василина. І бриль на голові.
Савка. Ще й бриль цілісінький.
Василина. Чи не з панського саду це він його пририпив. (Критично оглядає опудало). Який?… (Сміється й штовхає його рогачем). А ну, дядьку, повернися.
Тиміш (із хати). Там отой чолов'яга бумагу приніс до вас…
Савка (б'є об поли руками). Чи ти бачила отаке? Вже і в хату зашився!
Василина. Оце так! (Біжить у хату).
Савка (швидко). Зажди, Василино, не так: стережи його коло вікна, а я побіжу в хату!… (Побіг у хату, у вікні з'являється Тиміш, Василина заміряється рогачем; Тиміш ховається. Стукає другим вікном, що за рогом хати. Василина біжить туди. Тиміш знову з'являється в першому вікні, вискакує з хати, тікає.)
Василина. Ох, ти-ж сибірний!…
Савка (вибігає з хати). Що, втік?
Василина (здивовано). Як він утік — я й сама не знаю!..
Савка (сердито). А де-ж твої були очі на той час?
Тиміш (схилившись на тин, спокійно). Та не сваріться, я тут — осьдечки!
Савка (люто). Тимоше! Іди геть, бо погано буде!
Тиміш. Та що вже буде, те і буде, а я ще ось думаю музики сюди гукнути.
Василина (сміється). Що ти вдієш із таким сибірним парубком!
