— Коло млина у нашому Брусові була оце рада — парубків та дівчат громада. Розмовляли, дивувалися, що всі дівчата на вулиці, а Щербининої Олени немає. Писарів скликали, на папері писали, до Савки Щербини пересилали: дядюшко Савко, ще й ви тітко Василино, дівчини Олени не баріть, не гайте, на піч не ховайте, до нас швидче на вулицю пускайте, бо як не будете дівчини на вулицю пускати…
Олена (швидко. Махає рукою, щоб тікав). Тимоше, Тимоше!
Тиміш. Чого, Олено?
Олена. Тікай швидче… (Побачивши опудало). Ой, лишечко, яке страшне!… (Знову першим голосом). Тимоше, Тимоше, ховайся швидче, бо мати вхопили рогач та побігли в комору будити батька! Швидче!..
Тиміш. Куди-ж мені ховатися?
Олена (махає рукою). Швидче, швидче! Бо йдуть уже! (Сама ховається в хаті. Тиміш озирається навкруги, далі лізе у вікно, в хату).
Олена (в хаті). Куди це ти?! Ох, мені… А лишенько.
Василина. Що воно за мара!..