кою, а Поливчаного Павлик із бубоном. Наталя казала, що одягнеться за циганку та ворожити всім буде. Всі подружечки будуть гуляти, будуть співати, а ти, Олено, коло вікна сиди, та рукавцями тільки сльози витирай. Жмінька того віку дівочого, та й того не дають прожити вільно. Чи я-ж у вас неслухняна, а чи я лінива? Чи я у вас наймичка? Чи я у вас у черниці наречена? Чи може десь долі я у вас не маю… (Чути музики: Олена раптово кидається, радісно). Ой, мамцю, музики! (Приграє губами, робить плечима рухи, ніби танцює). Ой, мамо рідненька, ой пустіть-же мене, та ще й швидче, бо як не пустите, то серце моє розірветься на дві половині! Ой-ой-ой!… (Схиляє голову. Павза. Переговорює матір.) Дурна! Завжди я у вас дурна! Ні, бачу не шкода вам своєї дитини! Колись може і згадати буде нічим своє життя у батька. І не сходила гарно і не згуляла вільно, тільки наробилась та нагорювалася… Ех, та що й казать. (Тихо приспівує тієї пісні, що десь на вулиці співають:…
|
Чорноморець, матінко, чорноморець… |
(Гірко). Мала ще ти, кажуть!.. За плугом ходити — не мала, а на вулицю погуляти — мала… Бач, яка правда на світі. (Зітхає). Ну, дарма… Мабуть уже мені така судилася доля, щоб мій вік молодий проминув марно. Одягнуся в чорне, — піду в черниці запишуся. Або простужуся, та й кашляти буду. (Крізь сльози). Буду кашляти та марніти, з далі умру… (Співає соловей, Олена прислухається, далі радісно). Мамо, мамо! В Матвієвому саду соловейко співає. (Павза). Сплять уже… (Схиляється на руку, слухає соловейка, передражнює його).
