Сторінка:Степан Васильченко. На перші гулі.pdf/14

Цю сторінку схвалено

Тиміш. Як саме?

Савка. А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.

Тиміш. Якого воза? Що це ви кажете?

Савка. А як лягаю спати, то ще й дрюка кладу коло себе.

Тиміш. Про що це ви?

Савка. Про те-ж таки, що й ти знаєш.

Тиміш. Щось ви говорите таке, чого я ніяк не врозумію. Мабуть, краще я піду собі. Добраніч!

Савка (сміється). Іди, здоровий!

Тиміш (одійшовши далі, ніби сам до себе). Бач, які порядки вже заводяться! Роби цілий тиждень, як віл, а прийде свято, то ще тобі й гуляти не вільно. Ні, так воно не буде!

Савка. Ну, вже-ж так, як і ти думаєш, мабуть не буде.

Тиміш (уперто). Побачимо.

Тиміш пішов. Савка зачиняє ворота, далі позіхає і йде в сіни. Зачиняє двері. Чути, як гуркотить засов.
 
VII.
Чути з різних кутків співи по селу. Иноді виривається молодий гомін, парубочі гуки. В гомін уплітається клепачка. В хаті тихо прочиняється вікно, з його визирає Олена, схиляє голову на руку.

Олена (говорить до матері, що десь у хаті). Чого вам, мамо? Ну й що-ж я робити маю, коли мене й сон не бере. (Крізь плач). Ой, мамо моя, матусенько, коли-б-же ви знали, як то тяжко той вечір сподіваний утеряти. Та коли-б ще ви знали, який-же то вечір! Сьогодні обіщався надійти з Брусової на вулицю Олекса з скрип-