Тиміш. Як саме?
Савка. А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.
Тиміш. Якого воза? Що це ви кажете?
Савка. А як лягаю спати, то ще й дрюка кладу коло себе.
Тиміш. Про що це ви?
Савка. Про те-ж таки, що й ти знаєш.
Тиміш. Щось ви говорите таке, чого я ніяк не врозумію. Мабуть, краще я піду собі. Добраніч!
Савка (сміється). Іди, здоровий!
Тиміш (одійшовши далі, ніби сам до себе). Бач, які порядки вже заводяться! Роби цілий тиждень, як віл, а прийде свято, то ще тобі й гуляти не вільно. Ні, так воно не буде!
Савка. Ну, вже-ж так, як і ти думаєш, мабуть не буде.
Тиміш (уперто). Побачимо.
Олена (говорить до матері, що десь у хаті). Чого вам, мамо? Ну й що-ж я робити маю, коли мене й сон не бере. (Крізь плач). Ой, мамо моя, матусенько, коли-б-же ви знали, як то тяжко той вечір сподіваний утеряти. Та коли-б ще ви знали, який-же то вечір! Сьогодні обіщався надійти з Брусової на вулицю Олекса з скрип-