Василина (трохи соромлячись). Та вже-ж…
Савка. Не забула, що тоді казала мені?
Василина. Дурна була.
Савка (встає). Ото-ж бо то й є!…
Василина. Та сиди, тобі кажу! Що тобі станеться, як трохи не доспиш.
Савка. Сиди не сиди, одначе того, що минуло, не вернути. Ні-і, не так воно поминуло. (Зітхає). Дядько Матвій співає, як тільки вип'є чарку. (Наспівує стиха):
Ой, ви слуги молодії
Беріть коні воронії
Доганяйте, повертайте
Літа молодії…
(Далі додає словами).
Каже:Ой, догнали літа мої
На кленовому мості…
Ой, верніться, літа мої,
Та хоч до мене в гості…
Не вернемось, — кажуть, — не вернемось… забули й до кого… Отак-то моя мила!
Василина (встає, зітхаючи). Ой, ти, старий, та бородатий!…
Савка. Чуєш? Ось хто цеї ночі спати не буде. Де-ж то він тут принаду почув?
Василина (швидко). Стій, часом чи не до нашої? А ну сховаймося. (Ховаються в сіни, прислухаються).