щебетаньє соловіів уснуло, говір галок розбудив ся. Русичі поля широкі червоними щитами перегородили, добуваючи собі честі, а князеви слави.
В ранці-рано в пятницю потоптали вони погані полки половецькі, и розсипавшись стрілами по полю позаймали гарних дівок половецьких, а з ними золото и паволоки и дорогі оксамити. А саквами, опанчами, кожухами стали мости мостити по болотах и млаках, та й всяким узорочьєм половецьким. Червоний стяг, біла хоругов, червона чілка и срібне ратище — хороброму Святославичеви!… Дрімає в полі хоробреє гніздо Олега, — за-далеко залетіло! Не в обиду воно породилось, ні соколови, ні кречетови, ні тобі, чорний вороне, поганий Половчине! Гза біжить сірим вовком, а Кончак спішить слідом за ним ик Донови великому.
Другого дня вельми рано кріваві зорі світ звіщають; чорні хмари з моря йдуть, — хочуть закрити чотири сонця, а в них дріжать-блискають сині блискавки. Бути грому великому! ити дощеви стрілами від Дону великого! Тут ся копьям поломати, тут ся шаблям потручати о шоломи половецькі на ріці на Каялі, у Дону великого. О руська земле, уже за горою єси!… Се вітри, Стрибогові внуки, віють від моря стрілами на хоробрі полки Игореві. Земля дуднить, ріки мутно течуть, порохи поля покривають, стяги гомонять. Половці йдуть від Дону и від моря и від усіх сторін: обступили кругом руське військо. Діти бісові криком поля перегородили, а хоробрі Русичі червоними щитами.
Яр-Туре Всеволоде! ти стоіш на переді в битві: прискаєш на погане військо стрілами, гремиш об шоломи мечами булатними. Куди тільки Тур поскочив, своім золотим шоломом посвічуючи, там лежать погані голови половецькі, и шо-
