XIX
Автор переймив ся так живо народнёю поезиєю свого часу, що в творі своім мусів мати згляд на мову простонародню. Тільки-ж годі було ёму представити всю красу тогдашнёі мови живоі, по-за-як письменні люде того часу придержувались язика церковно-славянського. Але-ж належить признати, що в ёго Слові первістно більше находилось признаків мови русько-украінськоі, ніж в літописах XII. віку. Вже літописець Нестор старав ся именно в розговорах задержати слова та реченья мови живоі, не-то автор Слова, що́ у своєму писанью представив вірованья и перекази з жизні простонароднёі. Як-би не було отже тогді звичаю, уживати в письмах язика церковного, то автор Слова був-би нам певно лишив взорець русько-украінськоі мови XII. віку. Та-же народ руський творив своі пісні в мові живій вже в поконвічній добі розвою жизні громадськоі коли-то ще „громада на раді“ рішала всі важнійші своі справи, — и ті пісні, уложені в живій мові народній, удержались до сёго дня в одривках епоса дружинного („Историческія пѣсни малорус. народа“, I, стор. 4–5). Треба-ж признати, що язик Слова представив ся-б нам о много чистійшим, наколи-б руські грамотіі, що́ той памятник переписували, не вносили були в ёго признаків свого нарічья. Правда, що Слово писано було автором-Украінцем, але тоті пізнійші грамотіі поперекручували поодинокі форми на лад мови старословенськоі, або й приспособили іх до виговору нарічья північно-великоруського. Відтак дійшло Слово до нас в редакциі великоруській, а звукова сторона сёго памятника зістала від нас закрита сітью пізнійшоі правописі. (Житец. „Очеркъ звук. исторіи малорус. нарѣчія“, стор. 42. 49).
А. Звукова сторона Слова.
1. Перед всім иншим бачимо тутки двоякість форм, с. є. форми старословенські, в котрих силябам ла, ра відповідають в мові руській силяби оло, оро; отже побіч форм: Владимиръ, глава, младꙑй, — вранъ, забрало, храбрый, преградити замічаємо також форми: Володимиръ, голова, молодый, — воронъ, забороло, хоробрꙑй, прегородити. Однакже належить признатись, що форм старословенських зі силя-
