— І татко так собі? — пита Текля.
— Так собі, моя щебетушечко, — каже мати, — так собі.
Як вийшла стара з хати, о. Гервасій почав молитись, придержуючись руками за стіл, а там і ліг, стогнучи.
Антосьо нічого не знав, що дома діється; жив собі у Волоської й гадки не мав. Мати приїзджала до його вже й після Великодня, та нічого не сказала; а сам він, хоч й бачив батька, та не догадувався: вчився собі та й годі.
А час не йшов, а летів… й пролетів. То за сим, то за тим Антосьо й не запримітив, як екзамен настав, й підвода приїхала.
— А що там дома? — питає він хурмана.
— Все по старому, — відказав той. Йому наказали, щоб не лякав дитини, бо ще, Боже борони, як заслабне, то хоч з світа втікай: і з одним непорадна година, а з двома й не кажи.
— Хай же коні відпочинуть, — каже тоді Антосьо, а ви поможіть мені скластися. — Еге! спамятав! а чобіт мені не прислали?
— Ні, каже хурман. — То гроші, то їсти привіз, а чобіт мені не давали.
— Ото! а я, бачите, як на халявках чудю!
— Почудите й ще той день, поки до-дому доїдемо; а дома все для вас буде.
— Та дивіться ж! як мені їхати! — й показав чоботи зовсім викривлені.
