він, що от-от зайця спійняти, — вже й руку простягнув, щоб за лапку взяти, та заєць сповзнув, пан-отець дрикгнувся, лід хруснув й тільки хвиля розляглась та вода аж на лід вискочила. Зайця ж, як не було!
— Отсе тобі, паноче, заєць! — каже паламар.
— Ге! рятуй! — гукнув о. Гервасій, схопившись за кригу, що сили мав. А вода так і тягне під лід.
Поки зліз Сава, поки, хапаючись, віжки відчепив, щоб подати, то пан-отець таки добре скупався. А тут і приморозок бере, і московський вітер подима. Поки до санок дійшов, підрясник козубом став, аж до шкури прикіпів. Розібравсь о. Гервасій, закутавсь у бекешу й ліг.
— Куди ж тепер? — питає Сава.
— Та куди хоч, аби де обсушитись, — каже пан-отець. А душа йому як не вискочить.
З сього часу, як занепав о. Гервасій, то до пів-року так висох, що всі тільки й знали, що смерть йому пророчили.
Вже й Дух минув, і Купайло, збірались люде жито жати, а о. Гервасій тільки по подвіррю походить та й годі. Навіть до двора не міг ходити. Він і не лежав, лиш трохи, а все кахикав та й кахикав. Всяких бабів пані-матка звозила, в коморі муки не ставало, що кожній то мисчину, то дві; а пан-отцеви все гірше та й гірше. Видимо смерть зближалась.
— Та годі вже, — каже раз пан-отець, — тих ліків: вони тільки до кошту доводять, а користи з них кат-ма. От подумай-но лучше, чи не пора
