з костьола не вийшли. Просимо до хати; я тут за господиню.
Не вспіла пані-матка й роздивитись гаразд, ні прохолодитись, — бо двірок на льодовні стояв, — як прийшла й Печержинська й панянки з нею. Панянки ж десь в сінях поділись, а вона ввійшла в хату. Були дуже пізні неділішні обіди, як се діялось.
— Niech będzie pochwalony Jesus Chrystus — привітала вона, тицьнувши, наче її хто по-під коліна торкнув.
— На віки віков, амінь! — відказала пані-матка.
Стояла вона очима до порога, коло вікон. Тут же комода стояла, на ній всякі коробочки, пляшечки, кошички; над комодою дзеркало, а під дзеркалом подушечка на голки, піском набита, заволічкою вишивана, з китичками. Коло матері й Мася стояла.
— Kogoż mam honor poznać? — запитала учителька, розпрягаючись з капелюша, що був як одеські лабази, як тоді носили. Й кинулась до дзеркала.
— Та я — попадя, — відказала пані-матка, давши місце Печержинській.
— A, xiędzowa! — відказала та, — proszę siadać, — додала. — A to, — показала на Масю — córeczka pani?
Подякувала пані-матка за честь й каже:
— Tak jest — córka moja. — Вона де-що могла сказати по-польськи, та не кожен раз відважувалась, бо не духвала на себе.
