й зодягають їх наче б по-козацьки, тільки все на сміх: шлик козацький з червоним верхом й китицею, а шаровари аж білі, й сірого сукна куртка — не куртка, а немов би фрак, та й не фрак; а казна що: з-переду поли зовсім обрізані, а з-заду хвостик, й блискучими кгудзами обтикано. Ще й жилетка червона, як жар, і також з блискучими кгудзами. Літом, замісць отого фрака, козаків водять в такій одежині, що й імя нема; до станка пришито замісць полів брижі з-на пядь довжини. Замісць шлика, літом можна бачити на козаках якусь шапочку-макотьорку, що тільки чуб накриває; по-під шию вона ремінцем привязується, щоб з голови не зпала. Де-де на такій шапочці можна бачити й гальони. Запорожжя панам кісткою в горлі сіло; то щоб лучше його осміять, вони вчепили своїм дворякам оселедець: жмут волосся коло лівого вуха. Його там звуть: „кок“.
Такий то був козак й так зодягався, що ходив за паном по Софіївці. Був він син звичайного кріпака, чи, як там звали — панського підданого, Стецька Печериці, а сам звався Явтух. З-початку, як і всі хазяйські сини, пас він батьківські ягнята; а там, як набірали хлопців у двір, то й йому випала лиха година. В дворі Явтух спершу був за козачка — ніби то кухтою, — а там, як підріс, то й козаком зробили — се-б-то їздив за форися й коло панів таки услуговував.
А в пана була „содержанка“, її величали панна Фрузина. Була вона звичайна Приська, чи Фрасина — по книжному Евфросинія, — кріпачка, силою взята в двір; за літ скільки запаніла, зляшіла й
