— І бють вас добре?
— ЕтІ з вами не переговориш, — немов би з гнівом відказав Антосьо й почав чогось шукати.
— Чого ти шукаєш? — питали сестри.
— Ножа! Піду вудлище вирубаю.
— Скажи, чи добре бють, то скажу, де ножі, — каже Мася, — та ще в нас є такий гострий, що ну!
— Гляди ж, щоб дала ножа; бо як обманеш, то вже ніколи нічого не скажу, хоч проси й розсядься.
І розсказав, як там катують. Мася аж перехрестилась, Орися й собі, й Текля за ними.
— То за що ж се? — питають.
— З ласки та на втіху: от або замужичиш, або що.
— Як то — замужичиш?…
— Давай ножа!…
— Та скажи перше!
— Давай ножа! давай тобі кажу!
— Скажи, то дам.
— Давай, бо буду бити!
— Скажи, то дам!
— Е! — почав Антосьо з гнівом й підскочив з кулаками, — давай, бо так і вчистю.
Мася тільки усміхалась.
— Не даси?… давай!
Мася все сміялась.
— То на̀ ж тобі! — сказав Антосьо й з сим словом такого стусана дав, що та так й облилась сльозами. Орися й крикнула:
— Чого ти бєшся, Антосю!
