як уже й потяг у Кувілівку. Як же здивувався, заставши тут Робусинського!
— А ти-ж, сміття, чого тут? — зараз же шепнув йому на вухо.
— А ти думаєш і тут, як в семинариї, верховодити?… Годі! Там твоє грало, а тут — поміряємся!
— Що тобі мірятись? Як дам, то на свій зріст все подвірря зміряєш, тільки не утряси звідсіль!
— Попробуємся1
— Та що тут пробуватись! Без сорома казка — он де двері, або випхаю! Викирай що хоч: або прощайся і не навідуйся, або все розскажу.
— Розсказуй! — озвавсь Робусинський, а сам шапку в кулак і потис за поріг.
Так випало, що на сю комедію не було свідків, а тут виходить Галя. Не довго-б балакали про своє, як ввійшов її батько, а там і мати ввійшла. Тоді вже поплелось на гурт, що й сам Соломон ладу-б не дійшов…
Не йшов час — летів час, а ще Антосьо коло коханої: тут на вакациї роспустили, а от вже й друга Пречиста. Поговоривши з Галею не раз та й не два про все, а з старими поглузувавши над прошлим життям та над семинарським урядом, Антосьо признавсь у своїм замірі й виїхав до Камянця почути списки та й білєт взяти й Галю опісля. Як молотом межи очи, так йому списки вдались: булий інспектор, ставши ректором, черкнув Антося аж „внѣ разряда“.
