вже можна заспівати: „богослова родшую!“ Ге!… А думаєш женитись? — додав.
— Не як же й попом станеш.
— А я дівчат таких знаю! — таких… А якої ти хочеш: хазяйки? багатої? гарної? розумної? чи щоб все разом?
— Найлучше, як би все разом, а прейма, коли-б гарна й багата.
— Добре, синашу, загадуєш. А на себе-ж ти дивився? Та ти, голубчику, такий мерзкий вдався, що й свята з неба не полюбить, хоч її вже й не треба хлопця…
Кліпнув оком Робусинський і мовчить, та зажарившись ще поганший став. А старий поглянув на його й шавкає:
— Ти-ж, небоже, не гнівайся, а бігме такий єсь вдався, що аж фе! Гидко й спогадати!
— На те я, — каже Робусинський, — хлопець, щоб на красу не зважали.
— Твоя правда, — озвавсь старий. — А наші попи так: хоч квач — товкма̀ч!… Та я берусь сватати, а не знаю, як звати молодого?
— Ипатий Робусинський, — каже той.
— Ну, пане Робусинський, — почав пан-отець, — так поїдем свататись, га? Та й мення-ж бо маєш, — додав, — клапатий, клапатий! Коли-б ще сліпий та жовноватий, то й малювати не треба-б… Проте женитись поїдем. А я гарну тобі дівчину за хустку виміняю!
В таких і інаких розмовах проїхали вони й день, і другий. Старий не пустив Робусинського до дядька, а взяв до себе. Й вже вибрались за Біг
