Як іти та йти, то кинеться в очи, що вийдеш на пусте місце, де ні однісенької хати; а там знов починаються забудинки, й всі на другий штиль: де двіро̀к стоїть, де просто як сільська хата. Се вже пішли хрещені люде. Так всюди, й нігде нема того, як в правобіцькій Україні, що живують мішма, що й не пізнаєш, де жидівська хата, а де не жидівська. За містом де-небудь особний пляц, де також стають ярмаркові, вже з кіньми та з товаром. Сей пляц зветься торговиця й ділиться на кінську торговицю й на волову торговицю. Кому що завгодно купити, так й знає, куди вдаритись, де чого шукати. То таке місто Крути. По-за містом живуть хрещені люде, й місто наче в загорожі: на захід сонця по-за місто йде поперечний яр, й яром вода слезить. Сей яр сходиться з поздовжним, що ділить Крути на дві половини — міську й не міську. Ті кутки, що за містом та за ярами, звуться магала̀, та магала̀, — ніби-то: ся сторона, та сторона; де хто живе, ту сторону й зве: ся магала̀.
Класи біля міста стоять на косогорі; як вийти за ворота від класів, то на ту магалу́ повертають в ліву руку й у долину. Сюди то й бігла школа̀ ото, мовляв я.
Славна церква на тій магалі! Будував її князь Абомелик й не жалував грошей. Й у хорошім місці поставив: обібрав круту гору, що до Балти по їй дорога лежить, вирізали пляц на цвинтар й вигнали храм Божий на диво дивнеє на ввесь край. Церква крижова б то зветься, а замісць притворів — піддашки на товстих мурованих стовпах. Що
