— інспектор! — гукнув і побіг на місце. Затупотіли всі, як овечки, й Антосьо схопивсь, стукнув дверцями, турнув кріселко, аж покабутало, й каже: — мав би поспитати за мене, кажіть, браття, що ще не було. — Сам сховавсь під парту.
Відчинив інспектор двері, постояв, засичав й двері зачинив. Все заворушилось, і Антосьо виліз з-під парти, червоний, аж посинів: — а де він? — питає. — Один нишком відхилив двері, подививсь одним оком, потім голову висунув, далі й ввесь хотів висунутись, та й хип назад: — „цсс! на вловах!“
Там два до́ми під ряд: в однім класи, а в другім інспектор живе, то-що. Між сими домами вузенький прохід, що тільки проїхати. На вулицо тут брама, та вона все зачинена стоїть, тільки дверці відчиняються. Другого проходу нема, то всі семинаристи та ще й поодинці, лазили в сі двері. Інспектор, було, тут ходить то взад, то вперед і ловить, хто спізниться до класа, записує й покуту завдає. Сі штуки інспекторські семинарія зве вло̀вами — „на влови ходить“. І отсе інспектор тут походжав, що той каже: „на вловах“.
Згляньте на семинариста! замліле, заплісніле, на людей позира, як дичак який; й життя йому не життя, а нудьга, скорбота. Підіть же де треба вимотатись, то такого тумана впре, що й наймудрійшого німця одурить, — і то не думаючи, не гадаючи. От і Антосьо, поки не сказали, що інспектор на вловах, сидів як зва̀рений; а як почув, то наче в його другий дух вступив: зараз же шапку в руки й каже:
