руку вниз і тільки відкашлюється, а камбрата торка: — на, ніби, її до тристенного!
— Що є? що є? — підхопив суб.
Відкашлянувсь той:
— Еге-є! то я, — каже, — так — еге-єм!… Кажу, що є… кого мені треба…
— А кого-ж тобі треба?
— Люборацького… Кажуть, він мені письмо привіз.
— То не можна було завтра прийти вільним часом, а конче сьогодня?
— Завтра я подаюсь в больницю.
— Чим ти болен?
Почухавсь той та й каже:
— Короста.
— Мерзость! — озвавсь суб.
Тим часом пляшка пішла з рук в руки й опинилась аж під кроваттю. Тоді тільки урядник каже:
— Та ти брешеш! Скажи, що̀ ти приніс?
— Нічого, — каже я не приносив.
— А покажи руки!
— Я покажу, — каже той, — але як нема нічого, тільки короста, — то що?
— Гадость! — сказав суб і вийшов.
Богослов випровадив його аж за ворота, щоб гаразд оком провести, а в хаті дякували тому канцелярському, що потурбувався до них і спас від халепи, та раділи, що все так гладенько спливло. Хто перекривлявся з суба, як він буде кривитись, що дарма тільки теліжився аж з города; другі сміялись; а там згадали й горілку й того, що втік:
