— Сам накурився. З груби, значить, — додав Антосьо.
— Чого-ж тютюном чути? — каже суб.
— О! — підхопив басиста. — Казав би й справді! Хіба-ж тут тютюном чути? зовсім соломою, а ви кажете — тютюном.
Суб-інспектор заживав табаку, так йому по-під ніс хоч і квачем вози, то не почує.
На мову басистого суб ні пів слова, а причепивсь ізнов до Антося:
— Дай люльку!
— Яку? — питає Антосьо.
— Яку маєш, — каже суб.
— Панове! — заговорив басиста стиха. — Десь тут люлька нашого „крючка“, дайте! Господин суб-інспектор покурять. — Поліз кларнетиста за люлькою в куток, а басиста взяв капшук з стола, затим і люльку в руки, й підносить субови з поклоном: — Ось, — каже, — покуріть, коли хочете.
Суб тоді шарив у Антося по кишенях.
— Та які в мене кишені? в мене — діри, — каже Антосьо.
— Покажи ті діри! — Й шурне рукою, та аж до коліна достане.
Як ото піднесло басистого.
— О! — гукнув суб і бере з рук та й подає старшо̀му й каже: — запиши. Чіє то? — запитав у гурту.
— Та тут канцелярський живе, так то його.
— Врёшъ! то твоє.
— Ні, не моє. Я думав, що ви покурите, та
