Між другими всякими їхав і Антосьо, — хочай ще ретор, проте сидів, як богослов, і позирав, як философ.
Непоо̀даль від того дому, де в-перве жив Антосьо, сюди до Польської Брами, стоїть деревяний дімок, а в йому, в кімнатці без помосту пороскидано, порозвертано й пять кроватів стояло, й пять семинаристив жило. По музикантських струментах, що тут висіли по стінах, зразу кожен догадається, що тут музики живуть; та струментів пять, а хлопців лиш чотири. Кого-ж нема? Антося нема, тільки скрипка його на кілочку висить. Не мав, неборак, пудла, то возив її в хустині та в руках держав, як літом, а зимою, то припоручав кому, а сам з голими руками вируша̀в, — удовцем, мовляв сам. Так і тепер лучилось, то скрипка була, а скрипача нема.
— Коли-б його принесло хоч на крилу́ вітренню, — каже один, походжаючи по хаті. А далі взяв та й ліг.
— Та вже не забариться, — каже другий. Третій мовчки струну увязував до скрипки, а четвертий лежав, читав та як жбурне книжкою під поріг! аж листки зашваркготали, й каже:
— Доїла ти мені! сучий син — як скінчу, доки житиму, й у руки не візьму, а як приторкнусь, то пальці поплюю і вмиюся. Тільки лежатиму та милуватимусь з своєю попадькою. — З сим словом обняв подушку, пригорнув до себе: — А! — каже з притиском, обернувсь до стіни очима, накрив голову подушкою та й заснув.
— Бач! як наш басиста росходився, — заго-
