хи чи не сирвасер в пляшечці з квачиком. Ми й наполитурували йому собачий вид та й…
— Цссс! — перебили з гурту. А то професора побачили й кинулись в розліт, як курчата від шуляка, лиш недоїдки свідчили, що тут були люде, та ще й добрі теребії.
Отта політура й поправила, мовляв той, Робусинському обличчя.
Так розполохані хлопці не кожен і пару собі знайшли, а більш того, що побрели поодинці, кожен думаючи, що̀ йому здавалось лучше; а Антосьо згадав Крутянщину й давне товариство з Робусинським, і те, як сей осиротів і мусів податись в бурсу, а пішовши, пропав. І жалко йому було хлопця, і злість поривала на ледачого; то мандруючи поуз костьол, на Фільварки ніби, й каже сам до себе:.
— Я-б йому ще сіллю присипав, щоб знав, як язик присолодювати; та порохом натер би, — й показує руками, як то натирав би, прудко приговорюючи, — оттак, отак, натирав би! оттак, от-так!
— Knysz łapał mysz, po-pod mury łapał szczury, po-pod dachi łapał ptachi!
— Аж жахнувся, сірома, почувши сей крик, глянув — а то кричать гимназисти гуртом. Кинув він оком і на камінці, що наче навмисне лежали пороскидані, та соромивсь підняти і, щоб хутче збутись того глуму паничівського, не побіг би, полетів би, — так сором. От і постьобав неборак, понурившись, а серце йому як не вискочить. І Робусинського забув, а вже малювалось перед очима,
