тім її пізнати, що учителі лаються, як салдатва, і кричать, лаючи, аж через пляц чутно; та й по тім, що в Камянці все як не лях, то недоляшок, і по-ляцьки балакають; тут же хіба ляха приставляє або що, щоб по їх забалакав, а все по-русинськи мішма з московськими словами.
З сього то самаго росадника розсилають капусту по всій паланці! Сюди-ж мав поміститись і наш Антосьо Любораченко.
— Отсе тобі й семинарія, — показав йому о. Яким на другий день, і сам потяг у консисторію. А Антосьо був не з перших, що зїхались для екзамену, а трохи чи не з останніх, то й прийшовши під класи, застав чималий гурток: хто з Шайгорода приїхав, хто з Дунаєвець, бурсачня з Бару; Крутян було найменше. Хто сливи їв, виймаючи з квітчастої хустини, що прийшлась татови з церкви за шлюб; хто яблука витягав з кишені: гризне і закриється кулаком, щоб не всі бачили, як він запихається; бурсаки кукурудзу гризли. І всі, хто чим багатий — хто недоїдок червивого яблука, хто обїджений качан кукурудзи, хто кісточки з сливок — складали на вікно купками, по рядам. Багатші дзьобали виноград, хто з хустини, хто з кашкета, і обївши кгрону, або складали переїди до гурту на вікно, або кидали через голову. Другий ще й оглядався, чи далеко впаде. Хто не мав, чим горла заткати, бесідували один з одним або так на гурт, виймаючи з голови, як з мішка, різні штуки прошлого життя. Хто гірший боягуз, той балакав про екзамен, що висів на носі, роспитувався, вивідував і зітхав голосно, наче позіхає, а
