— Ізволь, адєвайся! — озвавсь о. Яким, і дума собі: — що то з сього вийде?
Сів Тимоха на помості і став розмотувать волоки; скинув личаки, далі ормяк, зоставсь в одній сорочці. Тоді до чамайдана, сюди-туди потяг реміняччя і вийняв чоботи та й взувся; за тим сіртук вийняв і решту вбрання; вдягнувшись, як належить, попросив гребінця. Дали йому гребінця. Як зовсім причепуривсь, тоді каже:
— Ну! теперя что? брав маладєц?
— Нічого собі, — озвавсь о. Яким.
— Вєстімо нічаво! А дєфкам-та твоім палюблюс?
— Се вже побачимо.
— Нутка паказивай іх і пабачім. Мой дядя, владика то-ись, ізволіл пахваліть іх — хараші, мол, бері, — ґаворіт.
Відхилив о. Яким двері в сіни і гукнув:
— Ганно!… і ти Мотре! ходіть сюди!
— Вот ти і дєвкі, — каже він Тимосі, як ті ввійшли.
— Ента вєдь служанкі-та?
— Тєбє ж дєвок нужно било!
— Нєту! ти мнє поповен пакажі!
— А то в нас панянки звуться!
— Так панянков паказівай! Всьо адно — хлєб і піроґ.
Зареготали дівчата і пішли в пекарню, а о. Яким у валькир.
— Гей! дівчата! — сказала пані-матка, як ото пішла в валькир, регочучись, — вона аж до се-
