через поріг; разів з-по десять перехрестивсь в обидва кутки та й питає, показуючи під грубу:
— Чи можна чамайдан вон туда?
— Можна, — озвавсь о. Яким. — А ти купуватимеш що, чи так звідкіль Бог провадить?
— Увідіш, — відказав він, розпрягаючись, гримнув чамайданом об землю і ногою підсунув у куток; застогнав і каже:
— Тепер, бачка, пазволь рекамендоваться.
— Ізволь, — озвавсь о. Яким.
— Честь імєю рекамендоваться — Тульской духовной семінарії кончівшій курс Тимоха, Егоров син, Пєтропавловскій.
Глянув батюшка на свою жінку, а пані-матка на свого чоловіка і ждуть, що далі буде.
— Тошна атрекомендовался, как єсть, — додав Тимоха, — не сумлєвайс, бачка!
— Как же ти попал к нам? — пита о. Яким.
— Владика, значит, дядька мнє, так я і прібил. Он ізволіл паслать мєня сюда женіхом. Вот тє і білет…
З сим словом вийняв папір із бриля і подає.
— Ета дєрєвня, вєдь, Сєльо̀дкі завйотса, — додав далі Тимоха.
Не втерпіла попадя, зареготалась і пішла в валькир, як там звуть.
— Иш, баба! — каже Тимоха, — зуби скаліт! — і додав: — у тєбя вєдь, бачка, дєфкі-та єсть?
— Та єсть же.
— Нутка виваді! Аль нєту! дай адєтьса.
