місць коробки, чамайдан висить невеличкий; борода тільки пухом поростала, а в руках палиця далеко довша за самого. Збіглась в гурт дітвора, хто був на улиці, а хто й з дому вибіг, почали кричать: „кацалапи косолапи, гаспедові діти! ганчірки збірають, жінок прибірають; купують щетину, вбірають дитину!“ А другі знов: „неголені, бородаті, дражнять собак по-під хати! в корчах засідають, людей виглядають; сто душ — сто копієк; гу-гу! тюга! кацапюга!“…
Мовчав він, то дітвора обісмілювалась, і підійшли до його ступнів з-на десять. Один відважнійший і почав:
— Гей, Руський! а ми знаєм, на що в вас червоні ластки в сорочках!
— А на що? — гукнув другий.
— Щоб мав у що ножаку витерти, як заріже кого. — І зареготались усі; кацап почав грудками шпурляти. Тоді ще гірше стали кричать; і на бороду, і на личаки, і на все — на все познаходили приповістки. Так його вели аж ген-ген селом.
— А ґдє ваш поп жівйот? — поспитав він.
— Он! он! — показала дітвора на коршму, — там той піп, що кацапам треба.
Назустріч люде з церкви йшли, нагнали дітей і кажуть:
— Пан-отець у нас доїзджає; а живе на парафії вдовиця. Он і двірок! — показали. Кацап потяг далі, а люде своєю дорогою.
О. Яким тільки-що відпуст прочитав, не вспів і поздоровкаться з попадею, як той кацап суне
