— Та вже! скільки не було, а назад не вернеться.
Як прийшов і Антосьо з клясу. Напалась мати на його; лаяла-лаяла, а він і губи не роззявив. Аж на послідку каже:
— Ото треба було справити мені сіртук.
— А ти-ж справив собі його?
— Ніт, — відказав Антосьо, хлопнув дверми й вийшов.
Так мати й поїхала, що він і не показавсь їй на очи.
Бідна мати! виїзджаючи, ще просила хазяйку, щоб не розглашала: — своя праця, каже, своя й дитина. А як треба буде Антосьови грошей, то вже будьте ласкаві, каже, до пяти карбованців не позичайте.
Розсердився Антосьо, що мати крадені гроші одняла, й хоч присилали за ним підводу на Різдво, не поїхав до-дому.
— Що мій Антосьо там поробляє в чужині, — згадувала мати на багату кутю за столом, — чи має хоч хліба доволі?
А Антосьо й вухом не вів: підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував. І на Великдень не поїхав. Та на сей раз мати вже не посилала підводи від себе, а просила о. духовника, як їхав за своїм, то щоб і Антося привіз. Та дарма, — Антосьо й не подумав їхати, а поїхав тільки сам духовниченко. Син сердився, що мати крадені гроші відібрала, а мати бідкалась, побивалась: і сорочечку синові, й грошенят, і мас-
